Наша перша стаття цієї серії була присвячена найближчому оточенню Геннадія Кернеса, людям, які відповідають за виконання його наказів, його придворним. Але збудувати будь-яку імперію можливо лише встановлюючи відносини з силами, що тебе оточують. Іноді дружніми, іноді ворожими. Іноді ще сильнішими, іноді слабшими. Завершальну статтю ми вирішили присвяти зв’язкам харківського мера з іншими представниками харківської еліти. Як з тими, що допомагали йому, так і з тими, що були б не проти бути свідками його кінця.

Перші друзі

Кернесу не вдалося б збудувати свою імперію без покровителів та союзників серед харківської еліти. Справжніми друзями цих людей назвати важко. Їх роль була і є у тому, щоби прокладати шлях харківського мера до нових вершин. Іноді ці союзи були взаємовигідними для обох сторін, іноді вони призводили до беззаперечного домінування Геннадія Адольфовича.

На початку новітньої економічної історії України особлива роль належала двом категоріям діячів – представникам кримінального світу та чиновникам. Саме під контролем чиновників знаходилися засоби виробництва і капітали, які належали державі (тобто, практично всі) і тепер мали бути приватизовані. Тому не дивно, що Кернес намагався завести зв’язки у цьому середовищі. І це йому вдалося.

Важливу роль у підкоренні Геннадієм Адольфовичем бізнес-олімпу зіграв Валентин Дулуб, який очолював ще за радянських часів райвиконком центрального Дзержинського району міста, а у 1994 р. пересів у крісло голови харківського представництва Фонду держмайна. Знайомство з Дулубом, за джерелами ЗМІ, не тільки дозволило меру швидко отримати під контроль такі ласі шматки нерухомості, як Дім побуту та готель «Національ», але й увійти до найвищих кабінетів. Наприклад, познайомитися особисто з тодішнім найвпливовішим харківським політиком Євгеном Кушнарьовим.

Але Валентин Дулуб був не єдиним представником ще старої радянської харківської еліти, що приніс Кернесу політичний «дах» і корисні знайомства. Серед засновників серця бізнес-імперії мера, багато разів згадуваного «НПК-Холдингу», колись був і Володимир Семиноженко. Академік, народний депутат, міністр і декілька разів віце-прем’єр, він мав доволі широкі зв’язки не тільки у Харкові, але й у столиці.

Ще одним важливим політичним зв’язком Кернеса стало подружжя Гошовських – Валентини та Сергія. Валентина була другим секретарем Балаклійського райкому компартії, а після отримання незалежності і народним депутатом, а Сергій – одним з творців системи управляння українськими надрами. Їхній син Володимир, у майбутньому теж народний депутат від Харківщини, у кінці 1998 р. став заступником гендиректора державного Торгового дому «Газ України» і практично одночасно подібну посаду у харківському філіалі займає Геннадій Кернес.

гошовский

Володимир Гошовський

Газ в Україні завжди приносив великі гроші. Приблизно в ті часи свої газові імперії будували Арсен Аваков та Микола Злочевський (Сергій Гошовський свого часу був його першим заступником у Держкомітеті з надр). Не дивно, що нова роль принесла Геннадію Адольфовичу, як гарні статки, так і непогані нові зв’язки. Так, окрім родини Гошовських бізнесовими інтересами з харківською філією ТД «Газ України» був тісно пов’язаний Степан Гавриш.

Але всі зв’язки з політиками були доволі нестабільні – навіть залишаючись частиною еліти, вони могли втратити посаду, програти вибори чи просто стати ніким. То й же Валентин Дулуб знаходячись практично постійно поряд з Євгеном Кушнарьовим на різних посадах, був не завжди однаково впливовим. З огляду на це та нові статки, Кернес сам вирішив стати політиком, очоливши на виборах 1998 р. похід до міської ради групи «Незалежних».

До цієї групи належали як такі близькі соратники Кернеса, як нинішній нардеп Дмитро Святаш (в автодилерському бізнесі якого у мера, як кажуть є свої інтереси) або Роман Нехорошков, так і люди, що мали скріпити союз з міськими елітами – Станіслав Косінов, зять ректора НЮУ ім. Ярослава Мудрого Тація (і зараз один з лідерів харківської «Солідарності») та вже згаданий Володимир Гошовський. Серед членів команди був і нині покійний партнер Бориса Ложкіна у медіа-бізнесі, відомий харківський піарник та рекламіст Андрій Гунченко.

Ставши практично одразу в опозицію до тодішнього мера міста Пилипчука, «Незалежні» доволі швидко потрапили на гребінь політичної кон’юнктури: відносини мера та Євгена Кушнарьова, що повернувся у губернаторське крісло, при наближенні виборів 2002 р. ставали все менш безхмарними. Ситуація, що склалася, дозволила Кернесу делегувати до Верховної Ради своїх людей: за списками та округами пройшли його протеже та союзники Дмитро Святаш та Станіслав Косінов. Тоді ж основну політичну ставку він зробив на Михайла Добкіна, сина свого бізнес-партнера ще з початку 90-х Марка Добкіна.

Сам же Кернес сконцентрувався на місті. Отримавши від Євгена Кушнарьова обіцянку щодо посади секретаря міськради в обмін на підтримку на мерських виборах Володимира Шумілкіна, Геннадій Адольфович пішов на вибори на чолі команди, до якої входило ще більше представників міської еліти (наприклад, Валерій Петросов, що керував міським водопостачанням ще з радянських часів) та нові амбіційні обличчя (саме тоді почалася політична кар’єра Антона Геращенка). Команда отримала назву «Новый Харьков – новые возможности».

Щоправда результатом стали дуже недовге керування міськрадою, конфлікт із Кушнарьовим, рідкісний союз з Арсеном Аваковим під час «Помаранчевої революції» та розрив між ними, за яким був новий, успішний, похід за мерським кріслом для себе.

Під мантією

Але не всі цінні зв’язки Кернеса мали бізнесовий (у прямому чи не дуже сенсі) або політичний характер. З огляду на свою біографію майбутній мер мав би особливо цінувати людей у мантіях та погонах. І він цінує, використовуючи всі можливості, щоб зробити їх своїх союзниками. Тут важливу роль для нього зіграли Олег Каратуманов та Станіслав Денисюк.

Олег Каратуманов, який закінчивши кар’єру в органах внутрішніх справ на посаді начальника управління на Південній залізниці, теж став бізнесменом і з 2002 р. нардепом, у кінці 90-х був доволі впливовою фігурою завдяки родинним зв’язкам із покійним першим завгоспом Кучми Юрієм Дагаевим (теж міліцейським генералом). А через підприємство «Регіон» мав спільні бізнес-інтереси з родиною Гошовських. Саме через Каратуманова Кернес встановив тісні відносини ще з одним високопоставленим і скандальним харківським правоохоронцем Сергієм Гусаровим (до недавнього часу ректором ХУВС).

Станіслав Денисюк закінчив свою міліцейську службу зовсім недавно, встигши покерувати навіть бюро Інтерполу і харківською податковою. Своїй кар’єрі він теж завдячує родинним зв’язкам, але вже з міністром внутрішніх справ Смирновим (заступником якого як раз був Дагаєв). З 1995 р. він очолював місцеве УБОП, де під його керівництвом служив лідер «Оплоту» Євген Жилін. Правда конфлікт з головним міським УБОПівцем Миколою Черьомухіним (який тепер є правою рукою Авакова в обласній поліції та відомий своїм давнім конфліктом з Кернесом) закінчився для нього почесним засланням до столиці. Звідти він повернувся як переможець і займав посаду головного міліціонера області до 2005 року, активно розставляючи свою кадри.

изовитова

Лідія Ізовітова

Суддівсько-прокурорські зв’язки Геннадія Адольфовича теж сягають ще 90-х. Серед них треба відзначити Василя Кухаря, довгий час голови Харківського господарського апеляційного суду. Він входив до «Нового Харкова» Кернеса. Його син Олександр був зам прокурора області. А його племінник Сергій Патлатюк був прокурором декількох районів міста. До речі, прокурором центрального Дзержинського району був Олександр Певнєв, син партнера Олега Каратуманова Сергія Певнєва та брат Валерія Певнєва, депутата міськради та директора ДБК «Уровень». Василь Сінчук, що довгий час був прокурором області, теж має добрі відносини з мером, у тому числі завдяки сприянню бізнесу його родини.

Серед адвокатів Кернеса, що захищають його у різноманітних справах, можна побачити ім’я Лідії Ізовітової. У голови адвокатської асоціації та Вищої ради юстиції 2007-10 років також склалися доволі тісні взаємини з Геннадієм Адольфовичем. Лідію Ізовітову з Харковом пов’язують не тільки освіта та клієнт, але й те, що її донька Олена Вакім працює у Харківському окружному адміністративному суді, де навіть встигла побути заступником його голови. Гарні зв’язки у мера склалися з суддівською династією Курило, глава якої Олександр працює в обласному Апеляційному суді і члени якої активно отримують землю від міськради.

Зв’язки Кернеса не обмежуються Харковом та областю. Серед найцінніших для нього російських партнерів треба відзначити будівельного олігарха з харківським корінням Павла Фукса. Їхні відносини носять не тільки бізнесовий, але й особистий характер. До того ж він виступає як один з головних контактів з кремлівським оточенням. Давніми і не завжди сонячними є відносини харківського мера з одним з наймогутнішим з олігархів України Ігорем Коломойським.

Але не всіх представників харківської еліти можна назвати партнерами чи друзями Геннадія Кернеса. Навіть якщо зараз війна перейшла у фазу холодного миру.

Не друзі і не вороги

Передвиборча кампанія 2002 р. у Харкові була дуже брудною. І винуватцями цього були двоє місцевих бізнесових та політичних важковаговиків, які намагалися не допустити перемоги один одного – Олександр Давтян та Геннадій Кернес. Останній йшов до своєї першої посади секретаря міськради, водночас як Давтян, маючи довгий конфлікт з ним (наприклад, навколо готелю «Харків» на майдані Свободи), кинув максимум ресурсів для недопущення цього.

Використовувалися традиційні прийоми – судом і рішенням комісій знімалися кандидати у депутати на одних округах, у той час як на других з’являлися кандидати-клони. Але найпомітнішим для простих харків’ян полем боротьби було медійне. Кожен з суперників мав свій канал. До того ж, на Олександра Давтяна працював один з найталановитіших харківських журналістів Зураб Аласанія, з яким Кернес вже встиг посудитися до того.

Щоправда фактичним переможцем все одно став саме Геннадій Адольфович. Помститися йому Олександр Давтян зможе трохи пізніше, коли конфлікт із мером Шумілкіним закінчиться для Кернеса втратою крісла секретаря міськради. Правда і ця помста була недовгою, бо в 2006 р. Кернес повернеться до будівлі міськради у якості тріумфатора. Сьогодні Давтян втратив смак до відкритих конфліктів із фактичним володарем міста і навіть посада голови місцевого осередку президентської партії не зробила його висловлювання різкішими.

давтян

Олександр Давтян

Доля Давтяна, який у ситуації вибору між долею бізнесу та можливістю побороти Кернеса, у період тріумфу останнього після 2010 р. вибрав все ж таки бізнес. Про те, як Геннадій Адольфович фактично забрав ринки у ще одного харківського магната Олександра Фельдмана ми вже розповідали у минулій частині. Сьогодні їхні відносини не можна назвати дружбою, але і конфліктними вони не є.

Необхідність підтримувати свої бізнес-інтереси зробила партнерами Кернеса таких різних людей, як Юрій Сапронов (а разом з ним і його родич, колишній мер та суперник Геннадія Адольфовича Володимир Шумілкін) та хлібний магнат Володимир Мисик, Євген Мураєв та брати Кацуби. Всі вони союзники Кернеса до того часу, поки він має владу та вплив на тому рівні, що зараз.

Серед значних представників харківської еліти, чиї відносини з Кернесом хоча й не є війною, але досить холодні треба відзначити Олександра Ярославського. Відомий харківський олігарх, що піднявся на вершину завдяки родинним зв’язкам з першим харківським губернатором часів незалежності Масельським, вимушений був передати частину свого бізнесу «младолігарху» Сергію Курченку не останню чергу завдяки харківському меру. Але й у нього не має зараз смаку до баталій з останнім.

Та все ж є одна людина, історія чиїх відносин з Кернесом знаходиться у фокусі всієї країни, і яка фактично є його головним суперником у Харкові – Арсен Аваков.

Аваков

Історії підкорення Олімпу Геннадія Кернеса та Арсена Авакова доволі схожі, попри всю формальну різницю біографій. Поєднання кримінального, напівкримінального та легального бізнесів – було типовою історією для часу, коли створювалися капітали обох. Обидва широко використовували власні зв’язки серед представників старої еліти для того, щоб створити свої імперії. І замінити їх собою.

Їхні відносини були доволі конфліктними з самого початку. Історію про не відданий Аваковим кредит, який він узяв у Геннадія Кернеса, останній навіть розповідав публічно. Але, попри конфлікти, були і речі, що їх пов’язували. Так, у створенні газової імперії Авакова свою роль також зіграла вже згадана родина Гошовських. Разом із Кернесом Арсен Борисович володів «7 каналом», який на виборах 2002 р. підтримував, які і вони двоє, Володимира Шумілкіна. Обидва стали членами виконкому. Як кажуть, до цієї підтримки призвела дружба майбутнього міністра внутрішніх справ з київським прокурором Олександром Гайсинським, який одночасно помирив його зі своїм зятем (нагадаємо, що дружиною Кернеса була Оксана Гайсинська, з якою вони формально розлучені). Разом вони підтримували «Помаранчеву революцію».

Правда на відміну від Авакова, Кернес не отримав від цієї підтримки обіцяного бонусу у вигляді повернення у крісло секретаря міськради. Тому вже скоро їхні політичні шляхи розійшлися, а відносини все гіршали. Насправді війна переривалася на домовленості. Аваков не дуже допоміг Фельдману в його намаганнях отримати під контроль метрополітен і був не дуже проти, коли Кернес нищив бізнес братів Протасів.

Коли президентом став Віктор Янукович, а Аваков перестав бути губернатором, його відносини з Кернесом погіршилися ще більше. Щоправда на низькому рівні вони опинилися тоді, коли екс-губернатор вирішив кинути Кернесу виклик і майже виграв мерські вибори. Для останнього це було рівнозначним оголошенням справжньої війни. Настільки жорстокої, що Авакову довелося відмовитися від великої частки свого бізнесу та тікати до Італії.

Геннадій Адольфович був не проти отримати собі на службу багатьох представників оточення Арсена Борисовича. Серед них можна відзначити першого віце-мера Ігора Терехова та Андрія Руденка, які були свого часу доволі близькими до Авакова. Соратником Кернеса став і його колишній партнер Андрій Липчанський, власник мережі кабельного телебачення та мережі мафів з продажу преси і цигарок. Саме його гроші свого часу були головним джерелом фінансування «Патріота України» Андрія Білецького.

Щоправда особливістю харківських політики та бізнесу є доволі проста зміна лояльностей. Коли Аваков був на вершині могутності, то на союз з ним Кернеса проміняв бізнесмен і нардеп Віталій Данилов (який встиг побувати і партнером Олександра Ярославського). Близький до Олега Каратуманова, до Харківської міськради він обирався як член «Нового Харкова».

Але історія імперії Арсена Авакова, чиї інтереси зараз носять всеукраїнський характер, вимагає окремої розповіді. І цій історії ми сподіваємося присвятити окрему серію з циклу про харківську еліту.