Задовго до загального прагнення України потрапити до Європи туди рвалися українські футболісти. Питання переїзду до Європи завжди було хворою темою в нашому футболі. Звичайно багато хто мріє повторити шлях легендарного Андрія Шевченка, який виграв усі можливі особисті та командні нагороди в клубному футболі, але мрії залишаються мріями, тому повернемося в реальність. Насправді в України тільки одиниці футболістів їдуть грати до Європи.

Згідно статистики останніх п’яти років, починаючи з сезону 2012/2013, з української прем’єр-ліги до західноєвропейських чемпіонатів виїхало грати всього лише 16 українців (не враховуючи оренди). З них 12 гравців перебралося в чемпіонати з так званої європейської топ-четвірки (Англія, Німеччина, Італія, Іспанія). На перший погляд може здатися, що статистика доволі непогана, але тих хто отримує стабільну ігрову практику можна перерахувати на пальцях однієї руки, деякі футболісти взагалі грають у вторих складах своїх клубів. Так само примітно, що 15 з 16 трансферів відбулося в останні два роки. Причиною більшості з цих переходів послужив не різкий ріст майстерності гравців, а важка ситуація в країні, яка відбилася на фінансовому благополуччі багатьох клубів українського чемпіонату. У багатьох гравців пропала можливість отримувати ту зарплату, яку вони отримували раніше. Подібна ситуація чітко простежується на прикладі дніпровського «Дніпра». Клуб потрапив у важку ситуацію і не виплачував зарплатню протягом багатьох місяців, у гравців, у тому числі й українських, не залишалося іншого виходу, крім як шукати собі новий притулок. Чому наші гравці засиджуються до останнього та виїжджають з України в Європу лише у випадку форс-мажорних ситуацій?

Перша і, мабуть, найголовніша причина криється в самих гравцях. Низький клас футболістів. Якщо комусь здавалося, що Україна футбольна країна з досить сильною збірною, яка здатна досягати успіху на міжнародній арені, то Євро-2016 розставив все на свої місця. Поки футболісти інших країн прогресували і виходили на новий рівень, наші стояли на місці та вірували в розповіді про свій талант. Навіть найталановитіший футболіст потребує щоденної роботи заради того, щоб розкрити свій потенціал. А багато з наших талантів так і залишаються вічно талановитими зупиняючись у своєму розвитку. Тому провиною є керівництво клубів, яке переоцінює самих гравців видаючи їм необдумано високу зарплату і звичайно самі гравці, які починаючи отримувати ці гроші думають, що раз їх так оцінили вони вже досить майстерні і можна вже не старатися.

Матеріал за темою:

Більша частина наших футболістів проявляє свої амбіції лише на словах, на ділі ж для багатьох із них мрією і метою є можливість потрапити в один з українських грандів, будь то «Динамо» чи «Шахтар», де вони отримають пристойну зарплатню і будуть радіти життю. Варто згадати торішню історію з гравцями молодіжного складу «гірників», які роз’їжджали по Києву в нетверезому стані на Porsche Panamera і при затриманні видали відому багатьом фразу: «Дзвони Рінату». За які заслуги 18-ти річний футболіст отримав можливість купити такий дорогий автомобіль – нікому невідомо. Такі історії не поодинокі. Українські футболісти мають прекрасні умови життя тут, на тлі яких спортивні амбіції відходять на другий план. Їх складно звинувачувати, якщо подивитися на це все з життєвого боку, але все ж вони спортсмени і перед ними має стояти завдання домогтися якомога найбільш високих спортивних результатів. При переході до європейського клубу футболісти зіткаються з безліччю труднощів: нова країна, мовний бар’єр, більш жорсткі вимоги, необхідність битися за місце в складі, адже в Європі його вже ніхто не буде випускати на поле лише тому, що він має український паспорт і потрібен у зв’язку з лімітом або мав якісь заслуги у минулому. Страх перед чимось новим і небажання старанно працювати є одним із найважливіших чинників відсутності наших гравців на європейських футбольних полях. Показовим у цьому плані є перехід Євгена Коноплянки до іспанської «Севільї». Євген приїхав до Іспанії в ранзі зірки з хорошою пресою і почав він дійсно непогано, але з плином часу поникав і став насилу потрапляти в основу іспанського клубу. Спочатку говорилося про нерозуміння з тренером, але після зміни тренера проблеми нікуди не поділися і Євгену довелося переїжджати до німецького «Шальке-04». Причина проста – один із лідерів нашої збірної програв конкуренцію і не витримав того рівня вимог, які перед ним стояли. В українському чемпіонаті у гравців входить в звичку грати абияк. В Європі ж потрібно постійно викладатися на 100%. Можна сказати, що наші гравці бояться провалитися і залишаються в українській прем’єр-лізі вибираючи синицю в руці, але при всій повазі до турніру, чи потрібна така синиця.

konoplyanka_schalke

Можливо останній шанс для Коноплянки проявити себе у Європі у складі «Шальке-04»

Друга причина – керівництво клубів. Багато в чому це стосується українських грандів. У нашому футболі склалася монополія двох клубів на молоді таланти. Будь-який перспективний гравець відразу ж з’являється на радарах «Шахтаря» або «Динамо» і їм не складає труднощів викупити його. Далі кар’єра цього гравця найчастіше проходить наступним шляхом – він їде з командою на збори, за підсумками зборів ухвалюється рішення, що гравець досить перспективний, але поки не дотягує до рівня основи і його віддають в оренду. І тут починаються нескінченні походи по орендах, в українському футболі існували цілі команди, такі як Іллічівець або Говерла, що складались з орендованих у лідерів нашого футболу гравців. Природно, що вічні оренди та відсутність будь-якої перспективи не сприяють зростанню гравця і він згасає. Деяким вдається вирватися з «полону» оренд і виїхати, як це вдалося екс-гравцю «Шахтаря» Владлену Юрченку , який перейшов до «Байєру», але таких випадків дуже мало. У підсумку на одного Віктора Коваленка ми маємо десятки вічно перспективних таких як Костянтин Кравченко. У разі якщо гравцеві вдалося пробитися в основу команди, закріпитися там і їм зацікавилися європейські клуби з’являється нова перешкода у вигляді керівництва наших клубів. Не мало можливостей упускається саме з вини керівництва, з огляду на те, що з ним дуже складно вести переговори і клуб тримає гравця у себе до останнього. Перед очима яскравий приклад головної зірки українського футболу останніх років Андрія Ярмоленка. Гравця «Динамо» протягом декількох років сватають у різні європейські команди, але переговори не можуть увінчатися успіхом. Розбіжності за ціною трансферу, незадоволеність рівнем клубу, який зробив пропозиції і багато інших відмовок, які постійно придумує керівництво не дозволяють Андрію рухатися далі. Звичайно можна не продовжити контракт і піти вільним агентом, але тоді клуб не заробить нічого, а Ярмоленко постійно заявляє про те, що хоче, щоб клуб отримав компенсацію за нього як винагороду за те, що допомогли йому стати тим, ким він є сьогодні. Виходить, що гравець поважає клуб, але клуб не поважає гравця. Або ж можна піти шляхом Олександра Зінченка, який розірвав в односторонньому порядку контракт із Шахтарем і фактично втік в «Уфу» звідки потрапив у «Манчестер Сіті», але на такий варіант не багато хто наважиться, бо він може призвести до серйозних наслідків у вигляді дискваліфікації. У гравців, які виступають у більш скромних клубах, ситуація простіше, але їх важко помітити скаутам з Європи через те, що крім місцевого чемпіонату вони ніде не грають.

В останні роки українським футболістам доводиться шукати варіанти за кордоном. Так, це відбувається не від хорошого життя, але все ж динаміка позитивна є. Якщо наші гравці перестануть розглядати українську прем’єр-лігу як найвищу точку своєї кар’єри та поставлять перед собою мету домогтися більшого, захочуть розвиватися як футболісти, а не просто отримувати зарплату і будуть заради цього працювати, то у них є всі шанси на це. Існує приклад Юрченка, Зінченка, Шведа та інших українських гравців, якими зацікавилися європейські клуби і вони не побоялися зробити цей крок уперед. Звичайно це все має відбуватися не без допомоги вітчизняних клубів, які повинні правильно виховувати своїх гравців і відпускати їх вчасно при появі такого шансу. Завдяки грі в Європі гравці зможуть розвиватися набагато сильніше, ніж при знаходженні в Україні. Це посприяє поліпшенню результатів збірної, так і сприятливо позначиться на всьому нашому футболі в цілому.