11 травня, здійснилася заповітна мрія голови Адміністрації Президента Бориса Ложкіна – його перший заступник Віталій Ковальчук за указом Петра Порошенка став представником Президента в Кабінеті Міністрів, отже тепер не зможе приділяти стільки уваги боротьбі за вплив у будинку на Банковій.

Чутки про призначення Ковальчука в новий уряд ширилися дуже давно. За інформацією ЗМІ, Порошенко хотів його прилаштувати на посаду першого віце-прем’єр-міністра. Також із джерел, наближених до президентської фракції, стало відомо, що під час переговорів БПП та НФ щодо нової коаліції, чинний прем’єр Володимир Гройсман висловлювався проти появи Ковальчука у Кабміні. Що за цим стояло – гра Гройсмана на публіку чи спроба унезалежнити себе? Це питання й досі відкрите, і ми намагалися розібратися у ньому раніше.

Матеріал за темою:

Так чи інакше, Гройсману вдалося не допустити приходу Ковальчука до уряду і навіть відстояти крісло віце-прем’єра для своєї людини. З вінницької команди чинного прем’єра до Кабінету Міністрів прийшли Володимир Кістіон, саме на згадану посаду, та Вадим Черниш (міністр з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України). Доля Ковальчука залишалась до вчорашнього дня предметом переговорів різних груп впливу.

Ситуація з Ковальчуком гарно демонструє процеси, що відбуваються у найближчому оточенні Президента. Навіть там, де наче має бути монолітна єдність, так близько до президентського тіла, її важко знайти навіть під мікроскопом. Попри те, що підкилимну боротьбу намагаються не виносити на широкий загал, вона достатньо жорстка, щоб приховувати її стало важким завданням для задіяних осіб.

У випадку з Адміністрацією Президента стороною у цій боротьбі звичайно є не Ковальчук (при всіх його «організаційних талантах», що так цінують у владних кабінетах не перший рік). Битва за контроль над президентським апаратом розгорнулася між його головою Борисом Ложкіним та старим другом Петра Порошенка – Ігорем Кононенком. Позиційні бої між ними тривають не перший місяць. Ударами сторони обмінювались непрямо, але доволі потужно. Найбільше на руку Ложкіну зіграли обвинувачення Абромавичуса проти Кононенка. Як відомо, колишній міністр економіки заявив, що останній вимагав призначати своїх людей на ключові посади, зокрема Андрія Пасішника. Чи був час для цих обвинувачень обраний навмисно, або це лише збіг – сказати важко. Але відомо, що тільки скандал встиг розгорітися, як люди з оточення Президента, включно з Ложкіним, наполегливо почали радити Порошенку домогтися від Кононенка відмови від депутатського мандата. Тоді це не вдалося, навіть попри те, що Андрій Пасішник офіційно став обвинуваченим у провадженні, відкритому НАБУ щодо тиску на Абромавичуса.

Ложкін та його замок (колаж)

Ложкін та його замок (колаж)

Кульмінацією цих боїв стала вже історія з віце-прем’єрством чи то для Ложкіна, чи то для Ковальчука. Останній став мішенню Ложкіна не просто так – про нього відомо, що він, на додаток до особистих амбіцій, тісно працює саме з Кононенком. Ця історія знову супроводжувалася постійними «зливами» у пресу вигідної для обох сторін інформації.

Коли вже здавалося, що Ложкіну вдалося отримати значну перевагу над супротивником і стати одноосібним володарем в апаратних коридорах Банкової, у ситуацію втрутився неочікуваний фактор Гройсмана. Через нього в АП тимчасово зберігався статус кво. Та довго триматися він звичайно не міг. Відмовитися від спроб витиснути Ковальчука з Банкової Борис Ложкін просто не міг собі дозволити. Лише відсутність відповідної посади в уряді, яка б могла виступити спокусливою компенсацією, дещо ускладнила завдання. Та й звичайно, інша сторона не сиділа, склавши руки. Але бачимо, що рішення все ж таки було прийняте. Виходячи зі змісту цього рішення, можна припустити, що Президент приймав його в улюбленому стилі, ідучи на «компроміс».

Зазначимо, що за нашою інформацією, на вихід із Адміністрації також готується Дмитро Шимків. Не дарма під час переговорів щодо нового уряду, його прізвище лунало в якості кандидатури на різні посади в Кабміні – від Мінохорониздоров’я до віце-прем’єр-міністра з євроінтеграції. Сам Шимків не дуже хоче прощатися з посадою заступника Ложкіна, але це вирішувати не йому. Питання знов тільки у бажаній посаді.

Вчорашній день можна вважати апаратною перемогою Ложкіна. Навіть з огляду на те, що Ковальчук, обійнявши посаду Кубіва, формально поки що залишився його першим заступником. Чи вдасться йому її закріпити – покаже час. Тільки все це лише деталі. Головне ж у тому, що дивлячись на цю історію, постає питання: чи можуть ефективно функціонувати владні органи, очільники яких більшу частину робочого дня (про ночі хвилюватися вже не нам) займаються боротьбою між собою? В нещодавному дописі для «Дзеркала тижня» відомий публіцист Сергій Рахманін відзначив, що сьогодні авторитетність владних інституцій є нагальною потребою для України. У серпентарію їй взятися немає звідки.