20 вересня генеральний прокурор Юрій Луценко звинуватив Національне антикорупційне бюро України у незаконному прослуховуванні державних службовців. У відповідь керівник САП Назар Холодницький (який, власне, і здійснює нагляд за додержанням законності при здійсненні НАБУ досудових розслідувань) вже наступного  дня заявив, що жодних доказів, які б підтверджували слова Луценка, він не бачив. Після цього історія наче вщухла, але є одне «але». Питання прослуховування працівниками НАБУ чиновників піднімається далеко не вперше (так, приміщення НАБУ обшукували ще минулого серпня саме за підозрами у незаконному прослуховуванні). Але значно частіше питання прослуховування озвучують власне представники бюро та САП. А справа ось у чому: відповідно до законодавства, НАБУ не може самостійно здійснювати прослуховування.

«Прослуховування» або, говорячи мовою законодавства, «зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж» належить до негласних слідчих (розшукових) дій. Кримінальний процесуальний кодекс України встановлює вичерпний перелік органів, і, за загальним правилом, уповноважені оперативні підрозділи НАБУ до них належать.

Тим не менш, стаття, що регламентує порядок зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, встановлює більш строгі правила для цієї слідчої дії. Так, якщо за загальним правилом рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор або слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, то зняття інформації може здійснюватися виключно за рішенням слідчого судді.

Звуженим є і коло суб’єктів, що може здійснювати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; чинна редакція КПК України покладає цю дію на уповноважені підрозділи органів Національної поліції та органів безпеки (тобто, СБУ). Іншими словами, у випадку, якщо розслідування кримінального провадження здійснює інший правоохоронний орган (наприклад, те ж саме НАБУ), за необхідності проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, безпосереднє виконання цієї дії слідчий суддя покладе на один із двох органів, СБУ або Нацполіцію. Так, НАБУ наразі покладається на можливості СБУ при здійсненні прослуховування.

table_prosl

 

До цієї ситуації у НАБУ дві основні претензії.

По-перше, процедура реалізації зняття інформації з каналів зв’язку достатньо довга. За умови виникнення необхідності у цій дії, необхідне отримання рішення слідчого судді, який потім матеріали на технічне виконання СБУ, працівники якого після здійснення необхідних процедур передають інформацію до НАБУ.

По-друге, залучення інших правоохоронних органів до проведення негласних заходів створює суттєві ризики витоку оперативної інформації, що може загрожувати ефективності розслідування.

Наразі законопроект, що надає можливість НАБУ самостійно здійснювати зняття інформації з телекомунікаційних мереж (звичайно, за умови наявності відповідного рішення слідчого судді) зареєстрований у Раді, і навіть отримав схвалення парламентського комітету із протидії корупції. Більше того, навіть зазвичай достатньо консервативне і прискіпливе Головне науково-експертне управління парламенту, завданням якого є юридична експертиза законопроектів, дійшло висновку що за результатами розгляду в першому читанні законопроект може бути ухвалений за основу, обґрунтувавши свою позицію, зокрема, тим, що «якщо досудове розслідування здійснюється відносно військовослужбовців вищого офіцерського складу СБУ або керівника чи заступника керівника Нацполіції, які підозрюються у вчиненні корупційних злочинів, відсутність у НАБУ відповідних повноважень створює можливість витоку інформації, що негативно вплине на ефективність проведення негласних слідчих (розшукових) дій та повноту досудового розслідування і судового розгляду».

Разом із цим, у депутатів до цього законопроекту більше ніж за рік руки так і не дійшли (хоча вносився він до порядку денного аж тричі, часу на нього у народних обранців чомусь постійно не вистачало). Чи буде він ухвалений? Питання залишається відкритим.