Колись ми вже писали про проект закону про спецконфіскації. Дізнавшись про подання нового проекту, ми спочатку вирішили порівняти, які його недоліки були виправлені, а які – ні. Але ознайомлення з проектом залишило настільки глибокі враження, що ми трохи переглянули концепцію цієї замітки (до речі, основні проблеми залишились). А тому ми просто пропонуємо вам насолодитися вибраними моментами даного документу (щоб не було звинувачень у вириванні з контексту, з повним текстом можна ознайомитися тут).

Стаття 297–6. «Стягнення в дохід держави необґрунтованих активів та активів, власник яких не встановлений, до закінчення кримінального провадження», частина 4.

Стягненню підлягають:

  1. Активи, виявлені під час проведення процесуальних дій у кримінальних провадженнях, передбачених ч. 3 цієї статті, власника яких не встановлено та слідством вичерпано всі передбачені законом засоби та можливості для його встановлення;
  2. Необґрунтовані активи особи, якій повідомлено про підозру у вчиненні вказаних у ч. 3 цієї статті злочинів, або стосовно якої складено та направлено таку підозру в установленому порядку, яка переховується від органів слідства та суду та оголошена у розшук.
  3. Необґрунтовані активи третьої особи, пов’язаної з особою, зазначеною в пункті 2 цієї частини, за умови, що такі активи були нею набуті (одержані) від вказаної в пункті 2 цієї частини особи до початку кримінального провадження чи під час його проведення.

Звертає увагу ч. 3 даної статті. Справа в тому, що незрозуміло, хто такі «треті особи, пов’язані з особою». Так, Кримінальний процесуальний кодекс України містить визначення пов’язаної особи засудженого – це юридичні особи, які при його сприянні отримали у власність чи користування зазначене майно. Але справа у тому, що дане визначення містить трохи інше формулювання і стосується лише пов’язаних осіб засудженого. А чи буде трактувати суд це поняття саме так, або визнаватиме пов’язаними особами, наприклад, когось, хто був бізнес-партнером фігуранта 10 років тому – велике питання. Іншими словами, подібне трактування дозволяє застосовувати спецконфіскацію до невиправдано широкого кола осіб.

До речі, про коло осіб.

Стаття 297–6. «Стягнення в дохід держави необґрунтованих активів та активів, власник яких не встановлений, до закінчення кримінального провадження», частина 6.

Стягнення необґрунтованих активів в дохід держави допускається за умови їх виявлення під час здійснення досудового розслідування злочинів, передбачених:

– частинами другою-п’ятою ст. 191, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем особою, уповноваженою на виконання функцій держави;

– статтями 255, 364, 365, 368 ККУ.

Лобісти законопроекту переконують нас, що закон направлений на вилучення активів представників режиму Януковича. Однак, як і у попередньому проекті, про це складно здогадатись, адже коло осіб, на яких поширюється дія закону (наприклад, особи, що обіймають чи обіймали певні посади), не визначається. Так, з «частинами другою-п’ятою ст. 191, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем особою, уповноваженою на виконання функцій держави» все ясно. Зі статтями 364, 365 та 368 наче теж – це зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу та прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою відповідно, класичні службові злочини. А ось ст. 255 – це створення злочинної організації, склад злочину, для скоєння (або підозри у скоєні) якого чиновником бути не треба. А якщо ви пам’ятаєте попередній пункт, для запуску процедури підозри достатньо.

Стаття 297–6. «Умови звернення в дохід держави грошових коштів, цінностей та доходів від них до ухвалення вироку суду», ч. 5.

Звернення в дохід держави до ухвалення вироку суду здійснюється за умов:

  1. Переховування підозрюваного у вчиненні вказаних злочинів від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності і оголошення його у розшук та перебування у ньому терміном понад шість місяців;
  2. Закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 3, 4, 5 та 8 частини першої ст. 284 цього Кодексу.

Все б нічого, але звертає на себе увагу другий пункт. Справа у тому, що пунктом 3 частини першої ст. 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається якщо «не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати».

Стаття 297–13. «Питання повернення стягнутих в дохід держави необґрунтованих активів».

Протягом одного року з дня стягнення в дохід держави необґрунтованих активів особа, активи якої було стягнуто в дохід держави як необґрунтовані, має право звернутися до суду з позовом про їх повернення.Таке повернення здійснюється за умови:

– доведення особами, зазначеними в пунктах 2, 3 частини четвертої статті 297–6 цього Кодексу – правомірності набуття у власність вказаних активів;

– підтвердження особою, зазначеною в пункті 1 частини четвертої статті 297–6 цього Кодексу – права власності на такі активи.

Питання повернення активів розглядається у порядку цивільного судочинства.

Зауважимо, що ні виправдувальний вирок, ні встановлення відсутності складу злочину у діях особи не є підставою для повернення майна. Законодавець умиває руки, невинуватий – молодець, знову іди до суду, доведи це ще раз.

З огляду на такі цікавинки законопроекту, не може не звернути на себе увага й гідна кращого застосування завзятість, з якою фракція «Народного фронту» його лобіює. Так, профільним для проекту став не Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (що було б логічно), а Комітет з питань національної безпеки і оборони. Нема жодних сумнівів, що те, що співавтор попереднього законопроекту, пан Пашинський, очолює останній комітет, є простим збігом. Тепер НФ висунув ультиматум: голова фракції у парламенті, Максим Бурбак заявив, що якщо «законопроект не буде проголосовано – ми не будемо голосувати за будь-які інші законопроекти. Немає сенсу говорити про підвищення соціальних стандартів, немає сенсу говорити про будь-які реформи, якщо не буде основного – захисту України». Захист України – це, звичайно, дуже важливо, однак щирість подібної позиції НФ викликає певні сумніви.

Зокрема, попередній законопроект неодноразово критикувався як рейдерський. Це пов’язано не лише з розмитістю трактувань, що застосовуються документом, широким колом осіб та щодо яких він може застосовуватись, але й з особистістю одного з його основних лобістів – вже згадуваного Пашинського. Нагадаємо, що прізвище нардепа звучало у низці скандалів, пов’язаних з рейдерськими захопленнями, найбільш гучним з яких стала історія навколо «Житомирських ласощів».