Вибори у Кривому Розі стали справжнім символом українського ставлення до політики. Як зі сторони виборців, так і зі сторони політичного класу. Та тих, хто його обслуговує. І справа навіть не у прізвищах переможців та переможених, хоча вони й мають свій символізм. Справа у принципі.

Велике індустріальне місто на Дніпропетровщині стало центром справжньої політики мабуть вперше і дуже несподівано для себе. Якщо почитаєш новини звідти, то стає зрозуміло, що це несподіванка і для тих, хто боровся за нього. Вперше з його середовища вийшов хтось, хто міг би похитнути звичний стан речей, вічне «царювання» Вілкулів. Вперше консервативний Кривий Ріг зміг відчути присмак змін. Результатом мітингів, місцевого майдану, всеукраїнського скандалу стало оголошення Верховную Радою повторних виборів міського голови. Не зовсім правове рішення, маємо визнати, але справедливе.

Втім розберемося, до чого саме призвело це рішення? У день його ухвалення було чутно низку коментарів від впевнених у програші кандидата від «Самопомочі». У тріумфі Вілкула. І тепер бачимо, що вони були праві. Тепер ви можете зловтішатися, шановні коментатори, чи не так? Тільки зловтішатися немає з чого. Є на що гніватися. І зовсім не на таємничі змови і всім очевидні «зливи», якими хочуть пояснити те, що відбулося.

«Кривий Ріг голосував не за Милобога — Кривий Ріг голосував проти Вілкула…Поставте кандидата і він проголосує проти Вілкула».

В цих словах Милобога про відношення партії до виборів в інтерв’ю«Громадському» справжня стратегія програшу. Не треба її шукати в беззмістовних постах мірошникових і соболєвих. Ось вона перед вами неприкрита, саме у цих словах. І заміна одного кандидата на іншого — лише її симптом.

Тільки це — стратегія програшу не для «Самопомочі», а для України. У ній відкривається філософія української політики як такої: давати людям на вибір погане і гірше. Просто кожен думає, що саме його визнають поганим, а суперника — гіршим. Зроблять президентом у першому турі, бо невже вибирати з когось серед ось тих? Призначать прем’єром, бо інші ще гірші та вб’ють економіку популізмом. Оберуть мером, бо суперник — не якийсь аферист, а справжній мафіозі.

Але чорт з тими політиками. Роль природи у нашій республіці лежить на виборцях — це ми маємо здійснювати відбір у цій системі. А виборці схоже призвичаюються до запропонованого нашими політиками підходу. Привчаються так легко віддавати владу сірим і безталанним, тим, хто просто виглядає меншим бандитом (ну він просто не такий жадібний!). Буває, що думка народу про гіршого не співпадає із думкою кандидатів про себе. Але ж принципу це не міняє.

Проблема лише у тому, що такий підхід можна виправдати, коли країні загрожує смерть. Часу перебирати тоді немає: коли висиш над прірвою, то хапаєшся за найближчу соломинку. Тільки можна, вибравшись з прірви, залишитись стояти на небезпечному краю, стиснувши її у руках. Полетиш знову вниз — вона з тобою, і не врятує вдруге. А можна відійти на безпечну відстань. Туди, де ростуть великі дерева.