Блокада постачання товарів з т.зв. окремих районів Донецької та Луганської областей, а також протидія їй, знов вивели у поле зору української громадськості питання вугілля та його ролі у вітчизняній економіці.

«Комірець» вирішив підрахувати на основі офіційної статистики і заяв представників державних органів скільки ж Україна добуває, споживає, імпортує та експортує вугілля. Особливо енергетичних марок, бо саме дефіцит антрациту був головним аргументом противників блокади перед тим, як вона стала офіційною. Ми також вирішили проілюструвати цю інформацію.

2016 р. для української вугільної галузі був кращим, за попередній, що не й дивно, якщо взяти до уваги покращення становища у металургії. Збільшився загальний видобуток вугілля, особливо за рахунок антрациту та інших енергетичних марок. Якщо у 2015 р. українські шахти видали на гора менше 40 млн. т., то у минулому – майже 44 млн. т*. Треба зазначити, що статистика Міненерговугілля включає у себе результати діяльності і тих шахт, що знаходяться на непідконтрольній Україні території, за виключенням метінвестівського «Краснодонвугілля».

Виходячи зі статистики Рінат Ахметов є практично монополістом вугільної галузі. Попри відсутність у ній даних із «Краснодонвугілля», саме його шахтам належить частка у 74% від всього українського видобутку, або 33,2* млн. т. І його ж шахти добувають більшу частину з 39,7* млн. т. українського енергетичного вугілля. Тільки за «ДТЕК «Павлоградвугілля» статистика рахує 18,6* млн. т т.зв. газових марок. А «ДТЕК «Ровенькиантрацит» і «ДТЕК «Свердловантрацит» разом видобули практично весь вітчизняний антрацит (майже 8* млн. т). Що ж стосується важливого для металургії коксівного вугілля, то тут безсумнівним лідером є відомий донецький бізнесмен і нині громадянин Росії Віктор Нусенкіс, якого підозрюють у прямому фінансуванні бойовиків: його «Шахтоуправління Покровське» видобуло 3,45* млн. з загальноукраїнських 5* млн. т. цієї марки.

Як не дивно, але саме структури Ахметова одночасно є найбільшими імпортерами українського вугілля, включно з енергетичним. Так, Україна імпортувала за даними Держкомстату у 2016 р. всього 933,4 тис. т антрациту**, з яких на частку лише ДТЕК та Метінвесту випало 485,2 тис. т. (52%). Але назвати донецького олігарха піонером українського антрацитового імпорту доволі важко – більше половини цього вугілля було закуплено не просто в Росії, а в російському ж підрозділі ДТЕК «Шахтоуправління «Обухівська» у Ростовській області.

Саме Росія є головним постачальником імпортного вугілля для України – 10,4 млн. т з 15,7** млн. т. Це стосується як антрацитів та енергетичного вугілля, так і коксівного. Славнозвісна Південно-Африканська Республіка займає лише четверте місце, пропускаючи уперед США і Канаду. Щоправда на відміну від імпорту з Північної Америки або Австралії, який повністю складається з коксівного вугілля, велика частина південноафриканського вугілля – це дефіцитний антрацит (366,7 тис. т з 770,7** тис. т).

Формально найбільшим імпортером антрациту з ПАР є Центренерго – 218 тис. т. Але за даними видання «Цензор» 146 тис. т з цього об’єму мають насправді не африканське, а українське походження. Їх завезли з неконтрольованої території Донбасу через Росію. Треба зазначити, що загалом офіційне постачання вугілля з цих районів за повідомленням Міненерго у 2016 р. склало 9,2 млн. т, що майже рівноцінно імпорту з Росії.

Основним споживачем енергетичного вугілля і вугілля загалом в Україні є ТЕС та ТЕЦ. У минулому році вони спожили 31,3* млн. т. (з бл. 50 млн. т. загального споживання) і це знову більше, ніж у 2015 р. Звичайно – це все вугілля енергетичних марок і майже третина з нього – антрацит.

Але попри всю дефіцитність цієї марки, Україна не тільки імпортує, але й експортує її. Із загального вугільного експорту України у 520,5** тис. т антрациту ми експортуємо 178,5 тис. т. Головним партнером є Туреччина, яка купляє 124,9 тис. т. На фоні загального споживання це звичайно невеликі цифри, але вони зіставлені з об’ємами закупівель антрациту у ПАР.

Статистика українського видобутку, споживання та імпорту вугілля добре демонструє декілька речей: фактичну неефективність державної політики зі зменшення залежності України від енергетичного вугілля не тільки з т.зв. ОРДіЛО, але й навіть Росії; монополізацію української вугільної галузі окремими гравцями; та розповсюдженість різноманітних схем які б дозволяли отримувати донецьке вугілля з найбільшою вигодою для великого бізнесу й надалі. Чи внесе блокада якісь корективи у цю картину покаже вже статистика цього, 2017, року.

* Дані Міністерства енергетики та вугільної промисловості
** Дані Державної служби статистики