Сьогоднішній розбір законопроектів, на щастя, не буде присвячений спробам народних обранців зробити електронне декларування «болєє лучше». І ви, і ми заслуговуємо на невеличкий відпочинок від цієї сумної теми.

Натомість, ми хочемо поговорити про проект закону №4038а «Про захист викривачів і розкриття інформації про шкоду або загрозу суспільним інтересам».

Хто такі викривачі?

Перше питання – хто ж такі викривачі, яких має захищати цей закон? На це питання відповідь надає власне сам документ. Він визначає викривача як фізичну особу, яка за наявності обґрунтованого переконання, що інформація є достовірною, розкрила, або здійснила підтверджену реальними діями спробу розкрити інформацію про шкоду або загрозу суспільним інтересам з боку інших осіб, якщо така інформація стала їй відома у зв’язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання. Іншими словами, це – людина, яка в рамках своєї роботи, навчання чи служби дізналась певну інформацію, укриття якої може зашкодити суспільству, та розкрила її. Власне, проблема захисту викривачів (або вістлбловерів) достатньо актуальна і на Заході, і далеко не всіма вона сприймається однозначно (згадаймо хоча б історію Едварда Сноудена). В українському законодавстві до цього викривачі згадувалися лише в одному контексті – протидії корупції (зокрема, низка механізмів їх захисту передбачається Законом України «Про запобігання корупції»).

Проект значно розширює перелік відомостей, що можуть бути «інформацією про шкоду або загрозу суспільним інтересам з боку інших осіб». Відповідно до документу це:

  • порушення прав людини;
  • кримінальне правопорушення, у тому числі незакінчене;
  • аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або небезпека яких реально виникла;
  • харчові продукти,  і предмети побуту або загрозу погіршення їхньої якості, які є небезпечними для життя і здоров’я людини;
  • адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією; дисциплінарний проступок, адміністративне правопорушення, інші дії або бездіяльність суб’єктів владних повноважень, юридичних осіб, їх посадових чи службових осіб, фізичних осіб, якими завдано шкоду конституційному устрою України, життю, здоров’ю або безпеці людини, стану довкілля, миру і безпеці людства або створено реальну загрозу завдання такої шкоди.

 Порядок повідомлення

То що слід робити, за логікою цього проекту, якщо ви підпадаєте під опис викривача (за умови, що цей проект буде ухвалено, звичайно)? Документ визначає три основні канали розкриття інформації: внутрішні, регулярні та зовнішні.

  1. Внутрішній канал – це спеціальний канал зв’язку з керівництвом організації, в якій працює викривач. Показово, що проект пропонує зобов’язати створити подібні канали не лише державні органи, але й банки, великі підприємства, юридичні особи, що беруть участь у публічних закупівлях тощо.
  2. Регулярний канал – це канал, яким інформація передається уповноваженому Верховної Ради з прав людини (йому законопроект взагалі відводить надзвичайно велику роль у взаємодії з викривачами) або органам, до компетенції яких належить інформація, що розкривається. Зокрема, це можуть бути Національне агентство з питань запобігання корупції; органи прокуратури; органи досудового розслідування тощо. До речі, проект закону досі використовує «дореформенну» назву Вища рада юстиції замість Вища рада правосуддя, сподіваємося, що в разі ухвалення цей недолік буде усунуто.
  3. Зовнішній канал – це власне публікація інформації, у тому числі через ЗМІ та іншими можливими способами.

Слід зауважити, що у випадку, якщо мова йде про інформацію з обмеженим доступом або про державну таємницю, то встановлюється певна послідовність використання каналів. Так, зовнішніми каналами викривач має право користуватися лише якщо він вже використав внутрішні і регулярні канали, і це не дало бажаних результатів, або якщо звернення до таких каналів неможливе. У зв’язку з цим, виникають певні побоювання щодо можливості розголошення державної таємниці, адже дані обмеження носять досить формальний характер. З іншого боку, слід наголосити, що дана проблема не є унікальною для України (знову ж таки згадаємо випадок Сноудена). Це стосується й іншого пункту критики, який висувається до проекту – що його нормами можуть скористатися недобросовісні громадяни для зведення особистих рахунків з роботодавцем, для отримання преференцій тощо. Дещо проблематичним є те, що проект не передбачає відповідальності у випадку зловживання нормами викривача, але з іншого боку – наявність подібної відповідальності може  використовуватися як засіб тиску на потенційних викривачів. Насправді, в даному випадку простої відповіді немає, однак принаймні щодо інформації, яка містить державну таємницю, доцільно було б передбачити певні механізми захисту від недобросовісного застосування закону.

Матеріал за темою:

Захист і стимули

Кругова порука досить сильно вкорінена в багатьох українських організаціях, і тому законопроект містить низку гарантій безпеки та стимулів для викривачів. Зокрема, викривачам гарантується анонімність, їм мають забезпечувати безпеку та відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок викриття інформації, за бажання за ними зберігається їх старе місце роботи. Окрім цього, якщо внаслідок здійсненого ними розкриття інформації до бюджету повернуто кошти, викривачам виплачується грошова винагорода у розмірі 10 відсотків від повернутих коштів. Зауважимо, що захист поширюється не лише на викривачів та членів їх сім’ї, але й на осіб, які сприяли розкриттю інформації, зокрема – журналістів.

Ложка дьогтю

Щоправда документ не позбавлений низки недоліків. Про частину (можливість зловживання законом та питання до охорони державної таємниці) ми вже сказали. Окрім цього, окремі зауваження були висловлені Головним науково-експертним управлінням парламенту (не будемо їх переповідати, вони здебільшого носять технічний характер, однак усунення їх усе ж необхідне). У низці випадків законопроект недостатньо чітко встановлює механізми, які мають забезпечити захист викривачів. Зокрема, ми згадували, що проектом передбачене відшкодування шкоди викривачеві, однак порядок виплат та їх конкретні підстави практично не прописані.

У зв’язку з цим, можна сказати, що в цілому закон своєчасний. Дійсно, руйнування «культури мовчання» в українському суспільстві є просто необхідним, якщо ми хочемо дійсно оновити та очистити нашу державу. Разом з цим, не можна не вказати й на те, що у певних аспектах він потребує ґрунтовного доопрацювання.