Під час Майдану громадські діячі і прості громадяни розмірковували про політичне та економічне майбутнє України, тоді вони у першу чергу звертали погляд на перехідний досвід постсоціалістичних країн Центральної Європи. Багато що обговорювалося, наприклад, економічні реформи Бальцеровича у Польщі. А коли починалась мова про президентську посаду, то тут головним натхненням було ім’я Вацлава Гавела, драматурга і президента Чехії.

За думкою тих, хто підтримував «гавелівську» модель президентства, глава держави у перехідний період у першу чергу мав би бути моральним лідером країни. Фігурою, яка не править, а морально направляє народ до світлого майбутнього. Відповідно, президентом мав би стати поважний, популярний культурний діяч. Та сталося не так – президентом став відомий бізнесмен, з політичними амбіціями.

Під час виборів у майбутньому президентові в першу чергу бачили лідера військового і дипломатичного, того, хто буде сприяти захисту країни і(або) принесе мир. Війна внесла надто значні корективи у баченні розвитку України, включно з роллю глави держави. Було схоже, що ідея отримати українського Гавела була відкладена надовго.

Не настільки довго, як думали автори цих рядків. Опозиція до нині чинного президента опинилася в ситуації, коли вона не має політичної кандидатури, чия популярність би значно перевершувала популярність Петра Порошенка. Це попри те, що рейтинг самого чинного президента м’яко кажучи не блискучий. І схоже частина опозиційно налаштованих інтелектуалів, що не є вирішальними функціонерами політичних проектів, але мають значний вплив на громадському полі, вирішили, що настав час для воскресіння програми «гавелізації» президентської посади.

Залишилося обрати кандидатуру, яка б підійшла на роль президента-морального компаса. Того, хто був би популярним, авторитетним, не контраверсійним, сучасним. Чи є в Україні такі люди? Звичайно ж є, відповість кожен. Щоправда назве того, хто буде найбільше відповідати саме його смакам. І саме у смаках проблема – бо схоже вони і стали причиною, чому на цю роль стали просувати Святослава Вакарчука.

Саме про просування його імені у політику йде мова через те, що важко повірити у співпадіння: коли відомий співак виступає з лекціями, що є явно політичними за темою, одночасно з публікаціями в одному з провідних видань, «Українській правді», про його електоральні перспективи. Перспективи, які начебто вже жахають чинного президента. Звичайно це не змова. Але це точно інформаційна хвиля.

Нічого не маючи особисто проти Вакарчука, на наш вже смак важко порівнювати його з Гавелом. І тим, хто збирається робити на нього ставку не варто спокушатися його потенційними електоральними перспективами. Так, він популярний, але чи популярність співака справді конвертується у популярність потенційного глави держави? Так, він сучасний, але чи ця сучасність більша ніж просто дефолтна модерність поп-сцени? Так, Вакарчук авторитетний, але чи стосується цей авторитет суспільних питань і чи розповсюджується він за межі шанувальників його музики?

Не буде нічого сміливого у твердженні, що більшість українців можуть не любити конкретного президента, але розглядають цю посаду – як ту, що відповідає практично за все в країні. Тому зірці буде особливо важко викликати довіру до себе. Як це не парадоксально звучить – але важче, ніж олігарху. Зірка для багатьох українців – це не серйозно

Та судячи зі згаданих лекцій, проблема Вакарчука не тільки у зірковій кар’єрі. Його бачення майбутнього країни – це набір штампів про те, що те майбутнє таки потрібне. Трохи приправлених простими і популярними серед інтелектуальних кіл фразами про глобалізм, мультикультурність і толерантність. Це не може бути навіть нарисом програми «українського Гавела». І навіть просто президента України, яка ще й воює.

Коли чехи обирали президентом Гавела, вони не обирали просто когось відомого з хорошим рейтингом, і щоб ще й був зіркою. Вони обирали політичного діяча, який мав і пропонував бачення того, якою має стати його країна. І який потім діяв відповідно до цього бачення, ухвалював рішення, або ж їх не ухвалював (діючи згідно до того, як він думав, мав робити президент Чехії). У нього не було рольової моделі Гавела замість всього цього – чехам пощастило. А ми ж як раз можемо отримати зірку, яка буде грати роль Гавела, замість того, щоб бути президентом, з по-президентські точним баченням майбутнього країни.  Як отримали самого Бальцеровича замість реформ.

«Яка країна, такий і Гавел», – так казатимуть про президента Вакарчука, якщо ми праві.