На початку листопада автор цих рядків мав змогу взяти участь у дискусії «Запобігання корупції» у ході Світового форуму за демократію, що проводився Радою Європи. Автор відзначав, що серйозною проблемою залишається тиск на викривачів, а для подолання проблеми необхідним є запровадження якісного захисту тих, хто не боїться викривати корупцію.

16 листопада Transparency International оприлюднила дослідження «Барометр світової корупції». Однією з рекомендацій організація зазначила ухвалення та імплементацію законодавства щодо захисту викривачів корупції, яке має базуватись на міжнародних стандартах.

У розвинених країнах вже довгий час тих, хто викриває суспільно важливу інформацію, прийнято називати whistleblowers. Велика кількість розвинених країн має спеціальні механізми захисту для викривачів, які вже не один рік успішно працюють.

Чому це актуально і важливо для України?

За даними соціологічних опитувань, у 2014 році всього лише 13% громадян були готові повідомляти про відомі їм випадки корупції. Наступного року Transparency International провели інформаційну кампанію «Вони б не мовчали». Протягом декількох місяців у різних містах країни можна було побачити сітілайти із закликом не мовчати про корупцію.

Успішний результат цієї кампанії складно переоцінити – потенційних викривачів стало майже втричі більше. Нині вже 45% українців декларують готовність говорити про випадки корупції, що їм відомі. Щоправда, інформаторів, які дійсно звертаються до правоохоронців про відомі їм факти корупції, залишається дуже мало – лише 2%. Як збільшити кількість тих, хто не лише декларує готовність викривати, але й дійсно робить це?

Одним із пріоритетів має бути запровадження справжнього захисту викривачам корупції. У все тому ж дослідженні «Барометр світової корупції» на запитання «Чому не повідомляєте про корупцію?» 14% опитаних відповіли, що бояться наслідків такого викриття.

Особа, яка має інформацію про зловживання посадовців, ухвалюючи рішення, чи дійсно варто розповідати про такі факти правоохоронцям, має бути впевнена у належному особистому захисті та відсутності негативних наслідків для себе та своїх близьких. Наприклад, викривач має бути впевнений, що його не звільнять з роботи чи не накладуть величезний штраф через надумані причини.

На жаль, в Україні досі немає належного захисту для тих, хто не боїться говорити про корупцію, а тому викривачі стикаються із тиском та різними проблемами.

Матеріал за темою:

Прикладів громадян, які не бояться розкривати інформацію, вистачає. Навіть у корумпованій судовій владі, довіра громадян до якої складає близько 5%, є приклади чесних суддів, які не бояться говорити про відомі їм зловживання. Відомими для суспільства стали приклади суддів Лариси Гольник та Сергія Бондаренка. Через свої вчинки вони також опинились під тиском.

Сергій Бондаренко, суддя із Черкас, зробив записи розмов, на яких чітко зафіксовані спроби керівництва суду повпливати на ухвалення того чи іншого рішення на чиюсь користь. Після звернення до правоохоронців і публічного оприлюднення записів Бондаренко стикнувся зі спробами повністю паралізувати його роботу. Схожа історія – і у судді-викривача Лариси Гольник з Полтави. До неї звертався мер Полтави Олександр Мамай зі спробами «домовитися» про закриття адміністративного провадження, що стосувалось особисто нього, за ухвалення рішень в умовах конфлікту інтересів. Однак, суддя не погодилася на такі протиправні дії, не піддалась тиску, а більше того – зняла на відео спроби полтавського мера «зам’яти» цю справу, тепер ці факти також стали предметом розслідування правоохоронців.

На сьогодні, мабуть, найвідомішим кейсом викривачів корупції в Україні є історія Ганни Бурдиляк та Михайла Тульського. Волонтери вирішили не миритись зі зловживаннями, які панували в Українському товаристві Червоного Хреста, і не дивитись на перепродаж безкоштовної гуманітарної допомоги чи на збирання плати за навчання на безкоштовних курсах. Ганна та Михайло звернулись до Transparency International, яка допомогла їм ініціювати розслідування правоохоронців, та до журналістів-розслідувачів, які сприяли публічному висвітленню фактів корупції. Однак, за свій сміливий вчинок викривачі поплатились можливістю працювати в українському Червоному Хресті. Тим не менш, вчинок Ганни та Михайла заслуговує на величезну повагу – завдяки ним зараз проводиться розслідування за виявленими зловживаннями.

Ситуацію може виправити законопроект про захист викривачів, який зараз перебуває на розгляді парламенту, який містить низку новацій та враховує міжнародний досвід.

Ухвалення цього законопроекту убезпечило б викривачів від негативних наслідків своїх дій. І, можливо, ті 14% громадян, які сьогодні бояться наслідків викриття корупції, будуть значно сміливішими і не побояться розповісти відомі їм факти зловживань правоохоронцям.

Чи додають громадянам бажання розповідати про корупцію історії про тиск чи про звільнення? Звичайно, ні. Убезпечити викривачів від такого досвіду і має новий закон. Є надія, що громадяни, які бажають домогтися справедливості, не бояться бути чесними та сміливими, отримають належну винагороду за це і будуть захищені державою від можливих негативних наслідків.

Антон Марчук спеціально для проекту «Комірець».