Символами ситуації, коли державні підприємства в Україні виконують роль тіньових гаманців правлячих груп і дозволяють «годуватися» лояльним особам, давно стали дві монополії – «Нафтогаз» та «Укрзалізниця», що зайняли цю нішу відразу після їх утворення у президентство Леоніда Кучми. Навколо кожної з цих компаній утворилися великі клани, що завдяки не дуже вишуканим (вишукані потрібні і не були) схемам десятиріччями забезпечували собі розкішне життя, а своїм покровителям у владних кабінетах – готівку для виборів і замовлення пов’язаним підприємствам.

Посприяти знищенню налагоджених схем мала б практика прозорого конкурсного відбору топ-менеджменту державних компаній. А виконати роль пілотного проекту судилося «Укрзалізниці». Що зовсім не дивно, якщо згадати який відсоток українців і вітчизняного бізнесу залежить від її послуг.

Одним із важливих етапів цієї боротьби на залізниці мали б стати відкриті конкурси на посади не тільки менеджерів центрального рівня, але й начальників регіональних підрозділів УЗ. Про проведення яких і було оголошено 19 грудня минулого року. Треба відзначити, що держпідприємство на сьогодні поділяється на 6 територіальних філій, які успадковані з того часу, коли вона була не компанією, а державною адміністрацією, і які навіть зараз мають високий рівень самостійності у своїй господарській діяльності. Хоча їхня роль має змінитися у результаті проведення «корпоратизації» компанії.

Кожна з філій обросла своїми кланами та економічними інтересами, які могли б постраждати у наслідок реформи управління. Особливо, якщо мова йде про «Південну залізницю», «Придніпровську залізницю» або навіть залишки «Донецької залізниці», через які проходить левова частка промислових вантажів. Тому не дивно, що пов’язані з ними групи інтересів намагаються зробити все можливе, щоб зміни відбулися без справжніх змін.

У випадку з «Південною залізницею» представники старих кланів цього, відповідно до заяв критиків існуючої ситуації, бажали б досягти завдяки гіпотетичній перемозі на конкурсі діючого начальника філії Миколи Уманця. Щоправда, схоже, сам Микола Григорович не думає, що його перемога – лише гіпотеза, а навпаки впевнений у ній, як у доконаному факті. Поінформовані співробітники ПЗ розповідають, що їхній шеф абсолютно не виявляє ніякої тривоги щодо власного майбутнього. Очевидно впевненості йому додає те, як легко його допустили до конкурсу, попри всі скандали і порушенні правоохоронними органами справи.

Остапчук і Кірпа
Віктор Остапчук на вечорі пам’яті Георгія Кірпи. Фото «Вечірнього Харкова»

Микола Уманець почав обіймати керівні посади на ПЗ фактично одночасно з приходом у крісло її начальника, нинішнього нардепа Віктора Остапчука. Останній обійняв свою посаду у 2000 року, а в 2003 році Уманець став його заступником. За час свого керівництва Остапчуку (який також перебрав на себе керівництво «залізничною» партією Георгія Кірпи «Відродження», а потім став одним із лідерів харківських «регіоналів») вдалося створити мультимільйонний бізнес, що процвітав завдяки перемогам на тендерах не тільки на рідній «Південній», але й на інших філіях, де на керівних посадах знаходилися близькі до нього люди. Пов’язані з Остапчуком компанії були настільки успішними, що перед ними не могли встояти не тільки залізничні тендерні комітети.  Про ці успіхи не раз писало видання «Наші гроші», у розрізі Харкова – наше видання та «Харківський антикорупційний центр».

Микола Уманець, який разом із покровителем пішов до «Партії регіонів» і був обраний від неї в 2010 р. до Харківської облради, став спадкоємцем Остапчука, про що свідчить перехід на посаду головного інженера філії у 2011 р. (традиційна сходинка перед директорським кріслом). Але коли у 2012 р. останній став народним депутатом, начальником ПЗ став виходець із «Донецької залізниці» горлівець Олександр Філатов. Микола Уманець залишився у кріслі головного інженера. Щоправда менше ніж через 2 роки, Філатов все ж був вимушений поступитися посадою Уманцю, який за іронією долі тепер мав управляти підрозділом якому підпорядковувалися частини і «Донецької залізниці».

Звичайно було б неправильно підозрювати все ще чинного начальника ПЗ у тому, що він представляє інтереси власного колишнього шефа та наближених до нього людей, лише на підставі того, що він стільки з ним працював, а сам Віктор Остапчук хотів бачити його своїм спадкоємцем. Та підозри людей, що побоюються його призначення, ґрунтуються не тільки на цьому.

Так, депутат Харківської обласної ради Вікторія Мілютіна, що є однією з найактивніших противників можливого перепризначення Уманця, у своєму запиті наводить приклади справ про зловживання підрозділами ПЗ за час його керівництва залізницею на загальну суму, що перевищує сотню мільйонів гривень. При цьому роботи виконували компанії, що за дивним збігом мають однакових засновників або директорів, або ж зареєстровані за тими ж адресами.

Запит Уманець from Komi Retz

Показовим є приклад із одночасним укладанням у листопаді 2015 р. договорів із 5 компаніями на ремонт об’єктів залізничного господарства у різних містах на суму 66,2 млн. грн: майже всі фірми зареєстровані у м. Ясинувата і засновники або підписанти практично всіх – одні й ті ж особи. Перевіряючими органами були виявлені неодноразові приклади завищення об’ємів виконаних робіт та цін на матеріали.

Кількість справ, суми які в них фігурують і навіть те, що їхніми фігурантами є представники найрізноманітніших рівнів керівництва філії, не тільки найвищих, дозволяють стверджувати, що атмосфера на «Південній залізниці» не дуже сприяє ефективному управлінню. Залучені у зловживання навіть посадові особи воєнізованої охорони залізниці і керівники готелю «Експрес» на Південному вокзалі Харкова. Не обходиться без традиційного кумівства: так посади керівників фінансово-економічної служби і служби з управління майновими та земельними ресурсами займають Валентина Журавель і Кирило Журавель, мати та син відповідно.

Отже, якщо той, хто вже вважає себе переможцем виявиться правим у своїх відчуттях, то «Південна залізниця» має всі шанси стати ще одним прикладом того, як навіть нові процедури зі старими кадрами якщо дозволяють не повністю залишити все без змін, то точно затягнути потрібні зміни на невизначений час. А особливість підприємства така, що це точно відчують на собі навіть ті з нас, хто зовсім не слідкує за перипетіями конкурсів, за корупційними скандалами та судовими справами. Відчують, що нічого не сталося, Микола Уманець все ще начальник, а у країні царює бажана деким стабільність. Як у відремонтованому плацкарті.