Після тривалих чуток щодо відставки голови Одеської обласної державної адміністрації Міхеїла Саакашвілі, це нарешті сталося 7 листопада. Для «Комірця» це не було якоюсь сенсацією або резонансною новиною. Відставка Саакашвілі планувалася попередньо. Можливо, він навіть хотів, щоб його самого звільнили. Для чого? Ми думаємо, ви і так здогадуєтеся.

Захлинувся в «Хвилі»

Під час кампанії зі звільнення прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка в політичних колах України ширилися різноманітні чутки про його заміну. Не проти того, щоб його ім’я теж звучало у такому контексті був і Міхеїл Ніколозович. Чи насправді на Банковій розглядали його кандидатури сказати важко, але те, що на це розраховував сам грузинський реформатор навіть не обговорюється.

Після вступу Саакашвілі в антикорупційну кампанію, по-суті «руху проти Яценюка», амбіційний грузин сподівався, що його друг та одночасно Президент України Петро Порошенко зробить саме його очільником українського уряду. Хоча після політичного ляпаса у якості відставки Сакварелідзе кандидатура Саакашвілі на пост прем’єр-міністра почала виглядати все більш сумнівною. Можна припустити, що Петро Олексійович вирішив, що його друг може дістатися й до президентського оточення так як він дістався до «гаманця» «Народного фронту», колишнього нардепа від цієї фракції Миколи Мартиненка. Та й президенту треба було йти на якійсь поступки задля створення майбутньої коаліції. Звісно кандидатура Міхейла Ніколозовича ніяк не влаштовувала НФ, рейтинг якого після урядування Яценюка впав до нуля, чому явно допомогла «грузинська антикорупційна хвиля».

Попри всі розрахунки Саакашвілі у «день Д», 14 квітня, стало остаточно зрозуміло, що пропрезидентська фракція та фронт Яценюка домовилися зробити коаліцію на двох з тушками, а з нею і рокіровку – спікер Верховної Ради за НФ, а прем’єр за Президентом. Це дозволило двом політичним силам позбавитися від представників інших фракцій у Кабміні, який очолив наближений до Петра Олексійовича Володимир Гройсман. Президент використав Міхейла Ніколозовича для свого плану зі звільнення Яценюка, а його самого залишив губернатором провінції.

Минуло трохи більше тижня після великої прем’єріади, як близький друг одеського губернатора, колишній заступник генерального прокурора Давід Сакварелідзе заговорив про нову партію, яку має створювати звісно разом із Саакашвілі. На фоні цього, згідно з опитуваннями, гіпотетична політична сила Саакашвілі обійняла третє місце серед політичних вподобань українців, обійшовши як Президента, так і залишивши позаду «Народний фронт». Але сенсу з цих опитувань не було – нова коаліція, новий прем’єр і…генеральний прокурор стали перепоною до завітної мрії Саакашвілі – позачергових виборів.

Матеріал за темою:

Тим не менше, через місяць Сакварелідзе знову заговорив про нову партію, але цього разу назвавши Міхеїла Ніколозовича її «драйвером та ідеологом». Того ж дня, екс-заступник генпрокурора додав, що в цю політсилу можуть увійти «єврооптимісти», а саме народні депутати Сергія Лещенко та Мустафа Найєм. Вже трошки пізніше стало відомо ще про одного депутата, який приєднається до партії – Віктор Чумак, та ще один екс-заступника генпрокурора – Віталій Касько. Пізніше виявилося, що «єврооптимісти» створюють окрему політсилу і ці дві партії підуть окремо.

Замість союзу з «грузинською хвилею» Лещенко та КО вирішили об’єднатися з «Демократичним Альянсом», увійшовши до складу останнього після з’їзду, що призвело до переформатування партії. 18 липня Віктор Чумак оголосив про створення нової партії під назвою «Хвиля». Втім, після оголошення про появу на світ партія пішла у підпілля, а Саакашвілі занурився у свої губернаторські обов’язки.

Звільнення грузинів та хід конем

Після звільнення Сакварелідзе  з посади заступника генпрокурора, а потім і обласного прокурора Одеси, пішла з посади ще й Ека Згуладзе. Хоча, за її версією, з особистих причин. На цьому фоні ширилися чутки й про звільнення керівника Національної поліції Хатії Деканоїдзе. Втім, замість неї покинув свою посаду інший грузин – начальник Головного управління Національної поліції Одеської області Гіоргі Лорткіпанідзе. Рішення Саакашвілі про власну відставку не змусило себе довго чекати і, приблизно через годину-дві після повідомлень про звільнення з посади Лорткіпанідзе, з’явилася на перших шпальтах ЗМІ.

Матеріал за темою:

За нашими джерелами, відставка Міхейла планувалася попередньо одночасно з Лорткіпанідзе. Як нам вдалося дізнатися, 7-8 листопада також відбулася нарада Саакашвілі та наближених щодо майбутнього «Хвилі». У партію вдихнуть справжнє життя, це стало зрозуміло остаточно. Можемо припустити, що і її майбутнє було серед головних тем цієї наради, поряд із можливою співпрацею з іншими, потенційно дружніми, політсилами. Цікавою у цьому контексті є доля як представників грузинської команди, що продовжують залишатися на посадах, так і тих людей, що працювали з Саакашвілі в Одеській ОДА – чи підуть вони за ним?

Звичайно залишається багато питань щодо майбутнього партії «Хвиля». Якими є джерела фінансування? Хто саме буде мати провідні ролі у керівних органах? Якою буде роль самого Саакашвілі? Звичайно після розгортання своєї рекламної кампанії, якщо вона продемонструє гарний результат, політсила почне домагатися виборів. І тут постає питання – хто буде її союзником у боротьбі за розпуск Верховної Ради? За іронією долі таким спільником може стати навіть «Народний фронт», чия риторика щодо Президента стає жорсткішою та критичнішою майже щодня. Згадайте хоча б погрози про вихід із коаліції та відмову від ухвалення Бюджету-2017, у разі провального голосування за спецконфіскацію.

На те, що Саакашвілі вирішив більше не тягнути з початком повноцінної політичної кар’єри в Україні та звільненням з держслужби, тим чи іншим чином вплинули результати парламентських виборів у Грузії. Там партія колишнього президента на чолі з його дружиною програла. Але чи стане програш «Єдиного національного руху» в Грузії вивченим уроком для Саакашвілі та його українських партнерів, чи ж ми станемо свідками тих самих проблем на вітчизняному ґрунті – питання, на яке відповість тільки час. Для себе ж Міхеїл Ніколозович відповідь на нього має знати вже зараз, бо українська політика ще жорстокіша, ніж державна служба та не пробачить повторів.